З села, від підніжжя гори до бази веде ґрунтова дорога, пересуватись якою може позашляховик або інший потужний транспорт(як почув зі слів нашого Гіда поза того року коли вивозили крадений метал з бази там камаз застряг, тому вирішено було транспорт лищити в селі а на сам обєкт іти пішки ). На шляху немає жодних воріт чи загорож; десь за 2 кілометри перед в’їздом на територію об’єкта ґрунтовка заходить у ліс, стає кам’янистою з крутим підйомом, канавами і заростями.

З лісу дорога досить несподівано виводить до об’єкта — на бетонку, яка попри поруйновану будівлю КПП прямує на територію бази. У класично-радянському бетонному паркані колись були ворота, тепер зрізані на металобрухт.

Око зразу зауважує вишки, встановлені на невеликому пагорбі-фундаменті. Трохи нижче, біля вишок, розташовані, імовірно, бокси для військового автотранспорту. Це просторий одноповерховий ангар із десятьма подовгастими павільйонами всередині і широкими виїзними отворами, по п’ять із кожного боку. Як видно з фото, на виїздах були встановлені залізні ворота на потужних завісах, з резиновим ущільненням. Ласі шматки брухту знайшли своє логічне використання. Починає складатися дивне враження: військова частина була розформована не так давно — у 2003 році, але здається, наче пройшов десяток (а то й більше) років, відколи бункери покинув останній військовий.

Чотири вишки стоять на штучному насипі; вони утворюють умовний квадрат із довжиною сторони близько 40 метрів. На двох вишках драбина починається від самої землі. У заглибленнях під кожною вишкою видно отвори десятків каналів, через які колись виходили кабелі з глибин бази. Тепер тут зяють діри, а на самих вишках немає антен. Лише на котрихось іще залишились стріли кранів та елементи несучих конструкцій антен. Довжина драбин — 100 сходинок; залізши на вершечок, відчуваєш легку втому в руках. З вишок відкривається вид на села Міжгір’я та Перегінське, Калуш; Івано-Франківськ захований за горою. На сусідньому пагорбі стримить вишка з діючою базовою станцією стільникового зв’язку. Видно карпатські хребти.

Відомо, що ця військова частина в період Холодної війни забезпечувала радіозв’язок СРСР із країнами Варшавського договору (Албанія, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща, Румунія та Чехословаччина), який проіснував із 1955 по 1991 рік. У репортажі ТСН говориться, що кодований сигнал із Москви по кабелю (!) передавався сюди, тут оброблявся, і вже далі через радіоефір надходив до кожної з країн організації, створеної на противагу НАТО. Згідно з умовами договору, у разі військової агресії проти якоїсь із країн усі інші мали якомога швидше прийти їй на допомогу.